Вона  визнала  проблему з «емпатичними нюансами» та інакшим переживанням емоцій.
Водночас Мар’яна зізнається, що  колеги, які знали про її особливості, використовували це проти неї, а дехто й  «мочив   з потрійною силою».

Отже, завдані їй самій кривди Безугла фіксує і  нарікає на стигматизацію її психологічних особливостей.

Стигматизація людей з будь-якими особливостями справді неприпустима.
З іншого боку, Мар’яна досить прямолінійно пише: «Усвідомлюючи свою специфіку, я зробила її  зброєю». Цю інструменталізацію власної neurodiversity ми чітко бачимо в її провокаціях, хайпі і епатажній безжальності.  Як бути з потоком жорстоких, а часом садистських заяв, які Безугла системно плодить роками, не рахуючись із чужим болем.

Що робити з соціальним виміром цієї проблеми, коли народна депутатка замість служіння суспільному благу, системно генерує деструктив і агресію, б’є в найчутливіші місця.
Мені здається, що виправдовування такої поведінки  нейроособливостями людини — власне й надає патологізуючого забарвлення цим особливостям. Це те ж саме соціальне ярликування, але з гуманістичним фасадом.

Водночас  я побачила за сьогодні навіть  спроби унормувати аморальність  «це просто нейровідмінна поведінка, а тому вона бісить нас, звичайних людей». Аморальність не може бути варіантом прийнятного «іншого».  Це маніпуляція, яка розмиває межі моралі і етики, ми й так живемо у хворому світі, давайте не усугубляти.

Там, де нейровідмінність стає інструментом публічного насильства — не повинно бути ніякої нормалізації.