Цього тижня у Львові та області синоптики прогнозують спеку до 37°C. Місцями можливі невеликі короткочасні дощі.

Як повідомили у Львівському гідрометцентрі, понеділок, 27 червня, у Львові та області можлива мінлива хмарність, без опадів. Температура вночі 12-17°С, вдень 28-33°С тепла.

У вівторок, 28 червня, очікується хмарність, без опадів. Температура вночі 14-19°С, вдень 29-34°С тепла.

Найспекотнішим днем цього тижня буде середа. Так, у  середу, 29 червня, можлива мінлива хмарність, але без опадів. Температура вночі 14-19°, вдень 29 – 34°, місцями сильна спека до 37° тепла. Ввечері можливий невеликий короткочасний дощ, що перейде в грозу.

У четвер, 30 червня, місцями короткочасні грозові дощі, температура вночі 13-18°С, вдень 26-32°С тепла.

У п’ятницю, 1 липня, буде ясно й без опадів вночі температура сягатиме 20°С, вдень – 28-32°С.

Західнет

Укрзалізниця визначила найпопулярніші поїзди за кількістю перевезених пасажирів з початку літа.

Так, найбільш популярними з початку літа є залізничні сполучення між Харковом і Ужгородом та Львовом і Запоріжжям, йдеться у повідомленні Укрзалізниці в телеграмі, пише Вестньюз.

За даними держкомпанії, найбільш популярним з 1 червня є потяг №45 Ужгород — Харків — Ужгород, який за цей час перевіз більше 35 тис. пасажирів.

“На другому місці за популярністю сполучення між Львовом і Запоріжжя: понад 29 тисяч пасажирів скористалися поїздом № 86 Львів – Запоріжжя – Львів, ще понад 28 тисяч – поїздом №120 Запоріжжя – Львів – Запоріжжя”, – йдеться у повідомленні.

Також популярними є напрямки з Дніпра до Трускавця та з Києва до Ковеля: більше 26 тис. пасажирів з початку літа перевіз поїзд №41 Дніпро – Трускавець – Дніпро, понад 23 тисяч – поїзд №97 Київ – Ковель – Київ.

Як зазначила Укрзалізниця, українці активно повертаються з евакуації до безпечних регіонів, зокрема, до Києва. Також в компанії відзначають пожвавлення бізнесових та туристичних поїздок.

Загалом з початку літа Укрзалізниця перевезла пасажирськими поїздами 776 тисяч пасажирів, додав перевізник.

Те саме сталося й з українською журналістикою, яка зараз проходить перевірку на зрілість.

Несподівано українські медіа опинились у фокусі уваги світу, й виявилось, що вони достатньо якісні.

Десятки років роботи міжнародних програм підтримки й розвитку (в першу чергу американських і європейських) докорінно змінили українську журналістику, як міжнародні програми військової співпраці змінили українську армію.

Журналісти точно документують військові злочини, журналісти-розслідувачі переключилися на пошук активів та встановлення людей, відповідальних за вторгнення в Україну, публіцисти розпочали дискусію-рефлексію про вплив війни на суспільство.

Гідним визнанням роботи українських медійників стало колективне нагородження Пулітцерівською премією. Тепер перед українськими медіа стоїть ще складніше завдання: виправдати довіру і високу оцінку нашої роботи.

Перший спринт після вторгнення наші медіа вже подолали. Зараз буде забіг на довгу дистанцію, і це може виявитись набагато важче.

Медіа — четверта влада, й мають нею залишатися, хоч яка в них є спокуса підтримати власну державу та її керівництво. Поняття «патріотизм» має стати тотожнім поняттю «професіоналізм». Вимоги до себе та представників влади мають бути такими ж, якими були до великої війни.

Війна — не виправдання для некомпетентності, корупції чи помилок. Медіа мають пам’ятати про свою суспільну функцію контролю й не дозволяти спекулювати на власних патріотичних почуттях.

Критичний погляд, запитання та аналіз допомагають країні не менше, ніж матеріал із фронту та розслідування злочинів. Колосальні жертви, які несе зараз Україна, мають не дати забути, заради чого ми все це робимо.

Під час війни дуже легко запевнити себе, що деякі проблеми не на часі, що ми маємо об’єднатися та підтримати державу. Можливо так працює захисна система суспільства, яка допомагає нам вижити та перемогти, але будь-яка перемога не буде повною, якщо громадянське суспільство та журналістика втратять внутрішню свободу.

Окремий виклик — як зберегти холоднокровність, розсудливість та емпатію, особливо описуючи ситуацію на окупованих територіях. Для агресора важливо показати свою «легітимність», що він діє «в інтересах людей», які радіють «визволенню», незважаючи на руїни на вулицях їхніх рідних міст. Але ж ми знаємо, що це брехня, і знаємо ціну такому контенту.

Бажання покарати зрадників та колаборантів не повинно перетворюватися на бажання сліпої помсти щодо всіх, хто вимушений залишатися в окупації. Деталізація кожної ситуації, з якою ми маємо справу в тилу або на передовій — це запорука точності та знак якості української журналістики.

Олексій Мацука, член Комісії з журналістської етики, редактор телеканалу іномовлення UATV

Головне зображення — фото Стаса Юрченка, «Ґрати»

Це душова на залізничному вокзалі Києва.

Це одні з останніх “довоєнних” фото в мене на телефоні. Я приїхав у Київ в середу 23.02 під обід і дуже поспішав, бо вже за годину мав інтерв’ю. Тому пішов у душ прямо на вокзалі – там є лаунж-зона, вхід за годину – 250 грн, в цю суму входить душ з рушниками і шампунями, зарядки, шкіряні дивани, зернова кава і печиво, вай-фай і теде. І все просто вау якості, і все за 250 грн (8 євро).

Я це до того, що ми, українці, писхопатично критичні до своєї країни, весь час ниємо про зраду, зубожіння, бариг, як тяжко жити і теде, але насправді за 30 років нам вдалося побудувати офігенну країну. Неідеальну, але й матеріал у нас був фіговий, погодьтеся, і прораб бухав, і сусіди підсирали! Але попри це все – нам вдалося зробити велетенський прорив!

Причиною війни є не тільки вибір євроінтеграції, наша повага до власних героїв чи посилення позицій української мови. Крім очевидних гуманітарних причин війни, одна з найважливіших загроз для Росії – це наша історія успіху.

Рівень нашої цифровізації обігнав багато країн ЄС, ми все робимо в смартфоні, український онлайн-банкінг зручний і простий, мережа ЦНАПів і ДП Документ фактично покрила всі базові потреби громадян. У нас немає корупції на дорогах і при видачі довідок.

Подивіться на Київ, це суперовий мегаполіс, в який прилітали тусити люди з різних країн і міст Європи – і були в захваті.

У нас крутезні й недорогі ресторани, наша зернова кава з машини біля виходу з метро – не поступається італійській, а за досягненнями наших маленьких пекарень з десятком видів багетів і хліба могли б заздрісно оглядатися французи.

Наші заправки схожі на космічні станції, на яких є все, такого часто і в Австрії не зустрінеш, а на моїх улюблених Балканах такий рівень нікому й не снився.

У нас реально працююча демократія, українцеві пофіг мер, губернатор чи міністр, нам навіть президент – не великий авторитет Це круто, а ще 30 років тому ми жили в гнилій диктатурі!

Попри всі скиглення й критику, у нас загалом комфортно й легко вести бізнес, сплачувати податки, здавати елетронні звіти (це як ФОП без бухгалтера кажу).

Наша нова пошта перед війною вже запускала власні літаки для доставки вантажів по країні, це ж космос! У нас класні сучасні летовища й потяги інтерсіті, за які не соромно.

Наша інфраструктура поволі, але оклигувала і навіть набирала цікавих форм – згадайте хоча б проєкт станцій метра у Дніпрі від бюро Захи Хадід.

Маріуполь з його світловиіи фонтанами, парками, скверами, лавками і комфортним громадським транспортом перед війною був схожий не на Донбас, а вже на Польщу! Чернігів був вилизаний, як цукерка, виглядав як реальна Європа!

І список можна продовжувати!

Словом, крім мови й національної гідності, нам справді є що захищати – нашу країну, бо особливо тепер дуже чітко видно й зрозуміло: вона офігенна! Ми її критикуємо, але факт неспростовний – ми багато чого досягли!

А після війни ми відбудуємо її ще кращою, з новими комунікаціями і без старих хрущовок.

Україна буде як писанка – бо ми це вміємо й можемо!

Andriy Luybka