Топ-10 зрадників та зрадниць України 2023 року: кого українці найбільше шукали у реєстрі Руху ЧЕСНО?

Цьогоріч до Реєстру зрадників Руху ЧЕСНО потрапило понад 300 фігурантів. Всього за рік реєстр переглянули 850 000 осіб. Найчастіше користувачі шукали інформацію про ліквідованого екснардепа Іллю Киву, а також депутатів, які потрапили в СІЗО: Нестора Шуфрича та Олександра Дубінського, ексдепутата Дмитра Співака, правоохоронця Геннадія Германа та п’ятьох медійників.

🫡Найбільше читали про екснардепа від забороненої проросійської партії ОПЗЖ Іллю Киву. У грудні 2023 року в ГУР підтвердили його ліквідацію в ході спецоперації СБУ. Пізніше на сайті Офісу генпрокурора з’явилася повістка про виклик Киви до суду у справі щодо дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу.

👀 У листопаді цього року Ілля Кива отримав вирок за чотирма статтями. Суд визнав його винним у державній зраді, публічних закликах до повалення конституційного ладу, а також у використанні символіки комуністичного тоталітарного режиму та публічних закликах до агресивної війни. Його заочно засудили до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

А кого б ви хотіли знайти у Реєстрі Зрадників?

Джерело: сторінка Руху «Чесно» у Фейсбуці.

Відомого львівського бізнесмена Ігоря Гринкевича затримали на хабарі одному з керівників ГСУ ДБР

Підприємець пропонував хабар у 500 тис. доларів

У п’ятницю, 29 грудня, ДБР повідомило про затримання львівського бізнесмена, що намагався підкупити одного з керівників Бюро за 500 тисяч доларів США. Як стало відомо Lviv.Media з власних джерел в правоохоронних органах, ідеться про відомого львівського підприємця Ігоря Гринкевича.

Як повідомили в ДБР, львівський бізнесмен є одним з найбільших постачальників Міністерства оборони. Він пропонував 500 тисяч доларів США одному з керівників Головного слідчого управління ДБР. Хабар мав сприяти поверненню майна, вилученого у компаній бізнесмена в ході розслідування кримінального провадження.

Кілька місяців тому ДБР порушило кримінальне провадження за фактом оборудок із закупівлями одягу та білизни для ЗСУ. Компанії львівського бізнесмена виграли 23 тендери на постачання Міноборони одягу на понад 1,5 млрд грн.

Слідчі встановили, що до виконання оборонних замовлень були залучені підконтрольні бізнесмену підприємства, які раніше займались будівництвом. Однак компанії не мали належних потужностей для виготовлення та зберігання майна для потреб Міноборони. Це призвело до зриву постачання та завдало збитків бюджету за попередніми оцінками на 1,2 млрд грн.

Правоохоронці виявили повне невиконання шести контрактів. Щонайменше за сімома договорами підприємства поставили товар на склади військових частин лише у невеликій кількості, але отримали державні кошти за повне виконання зобов’язань. Також вісім договорів виконані із запізненням від трьох до п’яти місяців.

До цього, у компаній виявили факти завищення вартості товарів, поставлених для МОУ. Наразі ДБР перевіряє причетність до оборудок колишніх посадовців Міноборони, які не вчиняли дій для забезпечення виконання або розірвання договорів.

За попередніми оцінками сума збитків може сягати понад 1 млрд грн. Бізнесменові загрожує до восьми років ув’язнення.

https://lviv.media/amp/lviv/84109-vidomogo-lvivskogo-biznesmena-igorya-grinkevicha-zatrimali-na-habari-odnomu-z-kerivnikiv-gsu-dbr/

Управління капітального будівництва Львівської обласної військової адміністрації уклало угоду з місцевим ТОВ «Тім-Буд» на реставрацію території собору Святого Юра за 31,4 млн грн. NGL.media з’ясували, що для реконструкції подвір’я планують використати плити з пісковика за значно завищеними цінами.

Це уже четверта спроба ЛОВА провести реставраційні роботи у комплексі Святого Юра. Вперше такий тендер вартістю 8,3 млн грн оголосили ще у листопаді 2018 року. Тоді угоду уклали з ТОВ «Підприємство Турист», але за півтора року ця компанія змогла освоїти лише мільйон гривень. Тож угоду розірвали і збільшивши суму до 10,7 млн грн у 2021 році оголосили новий тендер, за результатами якого уклали нову угоду – з тим же ТОВ «Підприємство Турист». Тоді ж NGL.media писали, що ця компанія, домагаючись перемоги у тендерах, уже неодноразово була помічена у недоброчесній конкуренції.

Уже очікувано компанія знову зірвала терміни виконання робіт і в кінці 2022 року управління капітального будівництва ЛОВА знову розірвала з нею договір, виплативши, за даними Prozorro, лише 1,8 млн грн. Зараз цю справу розслідує поліція, прокуратура підозрює директора ТОВ «Підприємство Турист» Володимира Смалюха у привласненні понад 2 млн грн.

Наступного разу тендер на реставраційні роботи у комплексі собору Святого Юра вартістю уже 31,7 млн грн оголосили 16 листопада 2023 року, але жоден підрядник не зголосився і тендер скасували. Але уже менше ніж за два тижні, 28 листопада, повторно опублікували умови тендеру у Prozorro і цього разу підрядник знайшовся – уже згадане ТОВ «Тім-Буд», з яким і уклали договір на 31,4 млн грн.

Згідно з новим договором, «Тім-Буд» має облаштувати внутрішнє подвір’я собору плитами з пісковика, відремонтувати та облицювати сходи, а також відремонтувати інженерні мережі. Всі роботи планують завершити до кінця 2024 року.

В результаті перевірки кошторису NGL.media виявили, що вартість плит пісковика, яким викладуть подвір’я, завищена принаймні вдвічі. Вартість цих плит становить значну частину вартості ремонту – на них передбачено 6,3 млн грн. У кошторисі передбачена закупівля плит пісковика товщиною 60 мм за 3800-4400 грн/м2 (залежно від розміру плити). Проте в спеціалізованих будівельних магазинах такі ж плити коштують 1400–1800 грн/м2. В результаті лише на плитах пісковика переплата складе близько 3,3 млн грн.

Управління капітального будівництва ЛОВА відмовилось коментувати NGL.media виявлене завищення цін.

Засновницею львівського ТОВ «Тім-Буд» є Тетяна Дубровна, яка також є співзасновницею львівського благодійного фонду «Оланта Добро». Минулого року 28-річного директора цього фонду Івана Палька затримали за спробу незаконно вивезти двох чоловіків призовного віку через систему «Шлях».

Підготував Максим Піхо

https://ngl.media/2023/12/27/vartist-budmaterialiv-dlya-restavratsiyi-soboru-svyatogo-yura-zavishhili-vdvichi/?fbclid=IwAR0gZF0no8vnPn7Sa-kJlaFomGWVuPQgfLCqr624Fq2_ctcXblwKsdfGSgs_aem_AfVfyKfmDGegsZ4tTI5bjALIZ7FYJAPvFKu3TdgpzJqWQpma7UA_h00W74tbZmmGhdc

Голові Розвадівської громади на Львівщині встановили щомісячну премію 250% до зарплати

19 грудня депутати Розвадівської сільської ради на Львівщині на засіданні ухвалили рішення про преміювання сільського голови Романа Сидора у 2024 році, відповідно до якого голова отримуватиме щомісячні премії у 250% від посадового окладу та інші надбавки.

Про це пише Zaxid.net.

Роман Сидор самостійно вніс це питання на розгляд депутатів.

Відповідно до рішення, яке підтримала більшість депутатів, сільському голові встановили:

· щомісячну премію 250% від посадового окладу,

· премію до державних професійних свят у розмірі посадового окладу,

· щомісячну надбавку «за досягнення в праці» у розмірі 50% посадового окладу,

· допомогу на оздоровлення та вирішення побутових питань у розмірі середньомісячної зарплати.

Як зазначається, ухвалений документ наразі не оприлюднений на офіційному сайті громади, однак голова Роман Сидор підтвердив Zaxid.net його прийняття. Він запевнив, що такі премії у нього ще з 2022 року.

«Ставка 12 тис. грн, тому що це сільська місцевість. У нас немає автомобіля в сільській раді, їжджу своїм автомобілем на наради, заправляю бензин. Вирішили дати 250% премії ще минулого року. Нараховують понад 40 тис. грн, на руки я маю 36 тис. грн в місяць без податків», – запевнив він.

Голова Розвадівської громади Роман Сидор за 2021 рік задекларував понад 585 тис. грн зарплати (близько 49 тис. грн /міс). Також він володіє трьома земельними ділянками, ще п’ять ділянок є у власності його дружини. Також на дружину записаний житловий будинок площею понад 125 м2 та житловий будинок (незавершене будівництво) площею 190 м2 у Миколаєві.

На утримання Розвадівської сільської ради та її виконавчого апарату на 2024 рік депутати затвердили 17,5 млн грн. За словами Романа Сидора, у сільські раді близько 40 працівників, середня зарплата становить 15-17 тис. грн.

https://leopolis.news/post/98555/golovi-gromady-na-lvivshchyni-vstanovyly-shchomisyachnu-premiyu-250-do-zarplaty?fbclid=IwAR34GwKLA-buycSPZBQURHQNikaewVi6Sg993pw4aCRqdwKUZa6gf9g0KjM_aem_AWCVA_vDh_-jtiwPMHUUzjhRa-_V2mxpEPNX6qyR-a_skM6uBtxiZI4w_yKWX_xFkj0#lqpl4lmybsli3ii5mx

У Різдвяний святвечір розкажемо вам історію, звідки взялася традиція прикрашати ялинку. Заварюйте чай, сідайте зручненько, ми починаємо.

Прикрашати ялинку напередодні Нового року – це багаторічна традиція у нашій культурі. Кожного року лісовими господарствами України реалізується близько 500-600 тисяч вічнозелених дерев – http://surl.li/ofwsu. Штучні і живі ялинки встановлюють і прикрашають гірляндами не лише в приватних домівках, а й на центральних площах великих та малих міст. Можна сміливо стверджувати, що в Україні ця практика є однією з найважливіших та найпоширеніших у період різдвяно-новорічних свят.

Утім, багато людей мають помилкове уявлення про походження цієї традиції. Ходять різні легенди: хтось вважає, що прикрашання ялинки має язичницьке коріння, хтось стверджує про тисячолітню традицію, яка зародилась у Скандинавських країнах чи Римській імперії. У Вікіпедії стверджують: «За часів Давнього Риму на свято Сатурналії, яке святкували в грудні, храми прикрашали вічнозеленими рослинами, як плющ та падуб».

Однак, за словами історика Andrew M. Henry, немає жодних доказів використання вічнозелених рослин під час Сатурналій.

Також існує легенда про християнського реформатора XVI століття Мартіна Лютера, який під час прогулянки був вражений мерехтінням зірок, що сяяли крізь вічнозелені дерева. Це спонукало його принести додому на Різдво ялинку і запалити її свічками.

Гарна історія, але з’являється вона у ХІХ столітті. Перша офіційна ялинка у Віттенберзі (Німеччина) – рідному місті Лютера – з’явилася лише у XVIII столітті.

Насправді, як не дивно, традиція прикрашати ялинки доволі молода й до язичницьких практик стосунку не має.

Найраннє згадування прикрашеної ялинки датується 1419 роком. Письменник Bernd Brunner у своїй академічній роботі «Inventing the Christmas Tree» пише про фрайбурзьких пекарів, які, ймовірно, бачили ялинку прикрашену яблуками, печивом та мішурою в місцевому шпиталі. Є документ 1441 року, в якому говориться про встановлення ялинки в Талліні (Естонія) перед будівлею для танців. Однак зазначається, що використане в записі середньовічне слово «bom» могло означати прикрашену жердину чи щоглу.

Важливо підкреслити, що згадані ялинки не були присвячені Різдву в приватних домівках – всі вони встановлювалися в публічних місцях.

Історикам відомо про декілька законів, які обмежували вирубування вічнозелених дерев у різдвяний період. Найперші свідчення цього з’являються у 1300-х роках. У Франції, наприклад, намагалися контролювати збирання гілок вічнозелених дерев за дев’ять днів до Різдва і в наступні дев’ять днів після Різдва. Виданий у 1431 році в німецькому місті Адельсгайм закон дозволяв зрубати дерево до 2.1 м, а указ 1448 року дозволяв для одного громадянина зрубати лише одне дерево не вище 2.4 м.

Це, звичайно ж, не свідчить про прикрашання гілками приміщень на честь свята, але все ж цікаво, що люди збирали галузки вічнозелених дерев саме в період Різдва. Вже у XV столітті був запит людей на вічнозелені дерева, а не лише гілочки.

Історики припускають, що традиція прикрашання ялинки розвинулася з містеріальних п’єс. У Середньовіччі багато людей не вміли читати і писати, тому п’єси на релігійну тематику були способом передачі біблійних історій простолюдинам.

До речі, стінописи у церквах також допомагали неписемним людям зрозуміти сюжети з Біблії. У Середньовічних п’єсах встановлювали «райське дерево», яке уособлювало дерево пізнання. Дерева були прикрашені яблуками, що символізували гріхопадіння людства. Такі вистави показували 24 грудня, в день пам’яті Адама і Єви. Встановлення «райського дерева» символізувало Едемський сад, у якому вони жили.

У книзі «The Oxford Handbook of Christmas» історик David Bertaina зазначає, що перші згадки про встановлення прикрашених ялинок в приватних будинках з’являються лише у XVI століття. У 1531 році є згадка про вічнозелені дерева, які продавалися на німецьких ринках, а потім приносилися додому. У 1605 році в місті Страсбург (Франція) місцеві жителі ставили ялинки у своїх будинках і прикрашали їх паперовими трояндами, яблуками, вафлями, позолоченими цукерками і цукровими фігурками.

До 1800-х років прикрашання ялинки стало популярною традицією в центральній та північній частині Європи. Не останню роль у цьому відіграли література та зображення. Наприклад, німецький письменник Йоганн Вольфганг фон Ґете написав роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому описав, як прикрашають різдвяну ялинку.

У США традиція потрапила наприкінці XVІІI століття завдяки німецьким іммігрантам. Перша різдвяна ялинка в Англії, про яку достовірно відомо, належала королеві Софії Шарлотті Мекленбург-Стреліцькій, дружині Георга ІІІ, яка встановила дерево з прикрасами та подарунками у Віндзорському замку в грудні 1800 року. Стверджується, що глицеве дерево було прикрашене солодощами, мигдалем, фруктами та іграшками, і все це освітлювалося маленькими восковими свічками.

В Україні перші ялинки почали з’являтися у ХVIII столітті. Дослідники припускають, що традицію на терени нашої держави привезли етнічні німці. Першу встановлену різдвяну ялинку офіційно зафіксували в грудні 1811 року в Одесі в палаці Потоцьких для різдвяного балу. Ймовірно, що в другій половині XIX традиція прикрашання різдвяного дерева набула широкого вжитку серед українців. Існує хибна думка, що ялинка витіснила дохристиянський символ дідух (солом’яний сніп). Насправді в різдвяний період два символи існували в українських домівках паралельно.
Підготував Дмитро Філіпчук
Докладніше про історію прикрашання різдвяної ялинки та інших традицій можна дізнатися з таких джерел:
Книга «Inventing the Christmas Tree» за авторства Bernd Brunner, Benjamin A. Smith
Книга «The Oxford Handbook of Christmas» за редакцією Timothy Larsen
Стаття «The Origins of the Christmas Tree» історикині Spencer McDaniel – http://surl.li/oilgt
Відео «The Very Recent Origins of the Christmas Tree» історика Andrew M. Henry – http://surl.li/oilgs

Сокальська міська рада на засіданні у четвер, 21 грудня, ухвалила рішення про звільнення з посади старости Смиківського старостинського округу Віталія Левицького, який не дозволив знести радянський пам’ятник у селі.

Також депутати врахували те, що раніше староста був засуджений за крадіжку інструментів та мотоцикла, і цей вирок підтвердив Верховний Суд.

Як розповів ZAXID.NET міський голова Сокаля Сергій Касян, Віталій Левицький самостійно подав заяву про звільнення за сімейними обставинами, депутати майже одноголосно підтримали рішення про його звільнення.

«Фактично, ми його мали вже звільняти за те, що він має кримінал. Посадова особа місцевого самоврядування не може працювати, якщо є судовий вирок. Як тільки ми дізналися про рішення суду, розпочали цю процедуру. Подали на сесію, щоб депутати ухвалили рішення про проведення службового розслідування і відсторонення його від обов’язків старости сіл – Смиків, Бодячів, Матів і Залижня», – розповів Сергій Касян.

Останньою краплею стали дії Віталія Левицького, коли він не дав знести радянський пам’ятник в селі Смиків.

«Ми хотіли з ним це вирішити по-доброму. На стелі біля пам’ятника написане прізвище його діда, який загинув у роки Другої світової війни. І він каже, що це пам’ять про його діда. Там насправді є якесь поховання. Але на пам’ятнику писало «загиблим односельцям на фронтах Великої вітчизняної війни» і ще був напис «від рук буржуазних націоналістів», який на початку 1990 років стерли. Я йому запропонував знести цей пам’ятник, а після війни поставити на тому місці хрест. Навіть від місцевих мешканців з’явилася ініціатива поставити там капличку», – розповів Сергій Касян.

Віталій Левицький на таку пропозицію не пристав та не дозволив активістам знести цей радянський пам’ятник. Він виліз на постамент і заявив, що це «знищення пам’яті».

За словами міського голови, загалом у Сокальській громаді було близько 25 радянських пам’ятників, усі знесли, окрім радянського солдата у селі Смиків. «У нас це пройшло мирно і спокійно. Відбулася повністю зачистка у громаді», – зауважив Сергій Касян.

У 2022 році старосту Віталія Левицького судили за крадіжку та незаконне заволодіння мотоциклом. У травні минулого року чоловік забрав з господарства волинянина електроінструменти, сільськогосподарське приладдя та мотоцикл. Як виявилось, він так вчинив через те, що мешканець села Печихвости сім років був йому винен 647 доларів за купівлю мотоблока, але гроші не повертав. Тож Віталій Левицький після багаторазових безрезультатних нагадувань про борг вирішив забрати в чоловіка майно. Суд визнав його винним, але призначив лише два роки умовно.

https://zaxid.net/na_lvivshhini_zvilnili_starostu_sela_yakiy_zahishhav_radyanskiy_pamyatnik_n1576874/amp

Весь цей час ми звинувачували Зеленського. Практично під час кожної своєї пресконференції (від жовтня 2019 року до цього літа) шостий президент проявляв якусь агресію до медіа.

І практично кожного разу «Детектор медіа» й інші журналісти пояснювали, чому це не личить лідеру демократичної держави й узагалі помилка. Звісно ж, це була ніяка не помилка. Володимир Зеленський просто підвищував свій дан у дисципліні «найкращий захист — це напад», і цього разу, 19 грудня 2023 року, врешті поклав на лопатки повну залу журналістів.

Мікс пасивної зверхності, активних повчань і повторення фрази «у мене немає на таке часу» захистили президента від усіх важких запитань. Запрошення анонімних телеграм-каналів на рівні з найкращими українськими та найбільшими закордонними медіа показало журналістам їхнє місце. Зневажливі «валєри та мар’яни» надійно позиціювали президента десь на геосинхронній орбіті відносно інших особистостей чи, тим паче, проблем.

І журналісти це дозволили. Варто визнати: ця пресконференція була не лише перемогою Зеленського, вона була також поразкою принаймні 32 журналістів, які отримали нагоду поставити запитання. Але не завжди змогли.

Шановні гості, дорога «Труха»

За дві години розмови з президентом його прессекретар Сергій Нікіфоров надав слово 15 закордонним і 17 українським медіа. Це надзвичайно високий показник іноземних журналістів, який ілюструє важливість закордонної аудиторії для України. Хоча інколи здавалося, що внутрішнім питанням через це не вистачає часу та пріоритету президента.

Хай там як, медійники від США та Польщі до Японії й Туреччини дійсно отримали достатній шанс повернути увагу до України у своїх країнах. Якби ще тільки кожне третє їхнє запитання (5/15) у різних формулюваннях не стосувалося потенційної поразки України у війні з російським агресором.

Щодо українських медіа, то, попри очевидну наявність місць у залі, Офіс президента вирішив не кликати найгучнішу опозицію — «Цензор.нет» і Прямий. З Білого списку ІМІ можливість для запитання отримало сім із десяти медіа. Окремо варто відзначити, що слово давали «Еспресо», а першим доступ до президента отримав «Укрінформ». Цікаво завдяки чому.

З шести каналів марафону «Єдині новини», які, нагадаємо, транслюють ідентичний ефір, можливість поставити запитання президенту мали чотири, зокрема «Рада». Крім того, не забули про державне іномовлення — «FreeДом».

Якщо ви не знали, що «FreeДом» — державне медіа, то його журналістка допомогла згадати «наративним» запитанням, чому зростає підтримка допомоги Україні громадянами США? А от запитання від журналістки «Ради» звучало так, наче канал досі в срср. Ганна Гомонай спочатку згадала про проєкти дружини президента Олени Зеленської, а потім поцікавилася «підсумками року вашої родини». Нагадаємо, що «Рада» — це парламентський телеканал, який працює на наші податки. Нагадаємо насамперед його співробітникам.

На відміну від усіх попередніх пресконференцій усіх президентів України, перелік медіа на заході не обмежився газетами, сайтами та телеканалами. Адже команда Володимира Зеленського виявилася першою, хто запросив до лідера держави телеграм-канали. Це продовження Союзу Двох Веж — раніше «Труху» вже кликали в Офіс президента на рівні з журналістами. Тепер її акредитували на пресконференцію президента на рівні з Суспільним і CNN.

Колеги «Трухи» з кількох інших телеграм-каналів теж вирішили сказати, що вони запрошені, але потім виявилося, що анонімні телеграм-канали, начебто, спеціально збрехали. Хто б міг подумати! Насправді ми не знаємо, що трапилося і, можливо, хтось просто вирішив не підіймати свою табличку «Вертикаль».

Запрошення телеграм-каналу на пресконференцію президента — це подія, над якою можна сумно помедитувати. Але вона викликає також глибше запитання: чому Офіс президента тенденційно комунікує через «темну сторону»? У 2020 році 25% усіх запитань президенту на пресконференції поставили (про)російські медіа: ZIK, NewsOne, «Наш», «Шарій.нет», «Комсомольская правда», пропагандист Василь Голованов. Під час виборів мочиловом конкурентів для Зеленського займався Олександр Дубінський, він же започатковував анонімний телеграм своїм «Темним лицарем».

На реформований під піар влади канал «Рада» наприкінці 2021-го запросили працювати чорного політтехнолога Володимира Петрова. І кожного разу Офіс попереджали: не працюйте з ними, вони шкідливі, це вилізе боком. І врешті влада сама змушена була накладати на цих людей санкції, арештовувати їх за звинуваченнями у державній зраді, звільняти… Ми всі чудово розуміємо, що таку ж долю врешті повторять «Труха» та компанія. А потім Офіс президента почне запрошувати на пресконференцію онлайн-казино…

Поки ж що джек-пот зірвала «Труха». Навіть складно сказати, що принесло їй більше користі: вся безплатна реклама, яку згенерували обурені журналісти, чи присутність каналу в їхніх рядах, що легітимізує його перед аудиторією. Те, що «Трусі» врешті не дали поставити запитання — імовірно, теж плюс для медіа. Поставити критичне питання президенту Максим Лавриненко не зміг би — «не кусай руку, яка годує». А якби він обрав шлях «Ради» та поцікавився в Зеленського, який його улюблений колір, це підірвало б імідж «Трухи» в очах підписників. Натомість багатозначно помовчав.

Війна. 75% усіх запитань журналістів на пресконференції напряму стосувалися війни Росії проти України. Тільки вісім запитань були про дотичні, але все ж інші речі: корупцію, тиск на бізнес, стосунки з іншими країнами, родину президента. Подібний акцент на війні легко зрозуміти й так само легко було зрозуміти центральний посил президента: він відповідає за зовнішньополітичні перемоги, але дистанціюється від важких внутрішніх рішень.

Настрій пресконференції задало перше запитання від «Укрінформу» про план мобілізації. «Це питання наших військових, Главкома […] вони звернулися […] їх погляд […] вони запропонували […] мені потрібно більше аргументів», — розставив акценти Зеленський. І додав, що «Я дуже хотів би, щоби наше військове керівництво розуміло всі ці виклики».

Пізніше, у відповідь на запитання Суспільного, Володимир Зеленський сказав: «Хотів би трішки захистити цивільних […] Коли ми говоримо про ту чи іншу мобілізацію, ми повинні з вами знати: один воїн — шість людей у цивільному житті, які сплачують податки». Отже, що поки суспільна думка начебто висміює аргументи про «економічний фронт» і «податкові окопи», президент легітимізував цю позицію.

І водночас підживив чутки про конфлікт із Головнокомандувачем. Як ще назвати ситуацію, коли у відповідь на те ж питання Суспільного, Володимир Зеленський злегка роздратовано сказав, що його стосунки з Валерієм Залужним — «робочі»? Та, звісно, закінчив вечір сумнозвісною історією про «Валєру та Мар’яну» у відповідь на запитання New Voice.

Журналістка NV поцікавилася, чи відображає критична до Залужного позиція Мар’яни Безуглої, представниці президентської партії, позицію самого президента. Спочатку Зеленський із різних боків ухилився від відповіді: мовляв, Залужний — також його представник, президент не має часу на сварки у фейсбуці. А потім видав оце: «Що стосується Мар’яни, Валєри, у них там є ще кілька людей. Дуже складно. Вони всі дуже люблять коментувати, лайкати у фейсбуці. Вони дуже часто там спілкуються. Вони з перших днів, то вони разом їздять на фронт, то вони сваряться […] Мені здається, нам всім потрібно давати результат державі, щоденний. А селфі — встигнемо».

Зеленський так сильно відштовхнувся, щоб позиціювати себе над конфліктом, що опустив Залужного на самісіньке дно. «Валєра»? Прирівняння Головнокомандувача до Мар’яни Безуглої? Узагальнений натяк на відсутність результатів і селфі? Цікавий спосіб продемонструвати єдність, спростувати публікації журналістів про конфлікт і вселити в українців упевненість у майбутньому. Усього про можливість звільнення Залужного запитували щонайменше тричі.

На кілька інших запитань про війну Зеленський усе ж відповів. Наприклад, сказав Bloomberg, що не підпише законопроєкт про мобілізацію жінок, але може розглянути мобілізацію чоловіків із 25 років, якщо будуть аргументи. На питання «Еспресо» про переселенців обіцяв принаймні не зменшувати допомогу та задуматися про множинне громадянство, заради повернення українців з-за кордону. У відповідь на запитання Lb.ua про дрони президент сказав, що «мільйон дронів у наступному році виробимо».

Від інших запитань верховний головнокомандувач не ухилявся, а сказав прямо, що не буде відповідати зі стратегічних причин. Наприклад, France 24 не дізналася планів України на наступні 12 місяців війни. Аналогічну відповідь на аналогічне питання отримало AFP.

Так, два медіа з Франції поставили практично однакові запитання, змарнувавши шанс аудиторії на інформацію. Одразу п’ять іноземних видань у різних формулюваннях цікавилися поразками України. Це, з одного боку, сумно саме по собі. З іншого боку, у черговий раз розвіює благоговіння перед закордонною пресою: журналісти виявилися не здатними зорієнтуватися для запасного питання, коли їхнє вже поставили колеги. Чотири рази. (Варто зазначити, що, можливо, медіа подаватимуть з конференції запитання лише від свого журналіста. Тому для редакції важливо, аби воно було саме таким).

Я і моя молода команда…

Про закордонні медіа та міжнародну політику, враховуючи їхню частку в пресконференції, варто трішки поговорити окремо. У своєму вступному слові президент Зеленський зробив акцент на євроінтеграції: запропонував журналістам запитати його про відкриття діалогу про членство України в ЄС та «команду, як було, що робили всі…». Ніхто врешті не запитував, але це не заважало президенту розповідати.

Володимир Зеленський протягом вечора використовував свої об’єктивні, значні міжнародні досягнення, щоби захищатися від внутрішніх проблем. Наприклад, на запитання Михайла Ткача («Українська правда») про заміну дискредитованих членів команди, президент сказав, що не може собі цього дозволити. У нього, мовляв, усього 5-6 менеджерів і без них буде менше допомоги Україні, менше ППО. Пізніше Зеленський перерахував свою команду за іменами у відповідь на схоже запитання «Дзеркала тижня». Та ще раз повторив про міжнародні досягнення.

Мабуть, у Богдана, Разумкова, Тимошенка, Резнікова просто не було міжнародних досягнень. І тому цих теж колись «незмінних» членів команди урешті змінили.

Відповідаючи на запитання закордонних медіа, президент налаштував на невідворотний позитив: підтримка буде — це питання часу, увага до України повертається, закордонні лідери розуміють наші потреби.

Уже традиційно у міжнародній політиці Володимир Зеленський умикав амплуа «крутого хлопця» та дозволяв собі трішки більше. Наприклад, зробив закид на адресу фактично Ізраїлю, куди був готовий поїхати, але після відмови «не може гратися своїм графіком». Заявив, що попереджав попередній уряд Польщі про програш на польських виборах, якщо вони будуть блокувати український кордон, — і так, мовляв, і сталося. Серед іншого згадав, що пише лідеру Іспанії у WhatsApp, а той телефонує йому напряму. Кілька разів зіронізував про Орбана.

З іншого боку, «круті хлопці» не кажуть польським журналістам «Я ж не тряпка якась». Ця фраза пролунала від президента без жодних помітних причин: ніхто на пресконференції його так не називав, не натякав на це, навіть не ставився зневажливо у запитаннях. Очевидно, Володимир Зеленський просто погано реагує на негатив. І це підводить нас до головної драми вечора.

Ти мене поважаєш? Володимир Зеленський досяг на міжнародній арені більшого, ніж усі його п’ять попередників разом. Торік він з’явився перед щонайменше 24 парламентами світу. На праймових американських вечірніх шоу жартували, що президент Джо Байден планує змінити своє прізвище на Зеленський, аби трохи підняти популярність. На честь Зеленського перейменовували вулицю у Британії. У березні 2022-го світом прокотилася справжня Зеленськоманія. І, звісно, саме за Зеленського Україна стала кандидаткою на вступ до ЄС. Та від Javelin дійшла до F16. Здавалося б, ніхто в такій ситуації не може почуватися недооціненим. Але ось ми тут.

У відповідь на критичні запитання українських журналістів Володимир Зеленський помітно ображався, нагадував про свої досягнення й атакував. Так, начебто надокучливі журналюги просто хочуть його задіти. А не ставлять запитання про реальні проблеми.

Наприклад, у відповідь на довге запитання Михайла Ткача (ми до цього повернемося) про команду, Зеленський сказав, що було б добре, аби журналіст хоча би в одній зі згаданих тем допомагав. Хоча, Ткач, власне, і допомагає — робить свою журналістську роботу та роботу правоохоронців і викриває недобросовісних чиновників. Також президент спочатку попросив медійника не узагальнювати, а потім попросив не ділити людей на «ти щось не дуже», а «ти от нормальний». «Пояснив», як працює вплив політичних рішень на підтримку армії. І врешті сприйняв запитання на свій рахунок: «Можливо, щось не получається, ну уж вибачте, який є».

Коли журналіст Forbes процитував бізнесмена, який стверджує, що після зустрічей Офісу президента з бізнесменами проблеми бізнесу лише загострилися, Зеленський поставив це під сумнів: «А ця людина була на нашій зустрічі? Да? Ну може бути, не буду сперечатися». І потім розповів, що механізм працює, а підприємці дякують. Але потрібен ще закон. Але в нього немає повноважень заборонити податковій ходити до бізнесу. Але він готовий до пропозицій.

Шедевром Зеленського стала відповідь «Дзеркалу тижня». Журналістка Інна Ведернікова почала з намагання поставити одразу три запитання, але врешті була змушена сама відповідати на запитання президента. Тож Інна Ведернікова не змогла пояснити, що не зроблено урядовцями для переведення держави на військові рейки. Не змогла назвати, хто може бути новим прем’єр-міністром. А, коли намагалася розпливчасто відповісти, Зеленський зупиняв її фразою «дякую». Як екзаменатор, що бачить, начебто, не готового студента.

Натомість Зеленський був готовим. Він сипав цитатами «Важливо бути начитаною людиною, але краще бути освіченою» та «Я вам спробую пояснити, що таке антикорупційна інфраструктура». Звинувачував журналістку: «Ви багато говорите, тому не встигаєте», «Якщо знаєте, як допомогти Україні, будь ласка, скажіть що. Не кажіть загальні речі. Війна. Немає більше обговорення загальних речей», «Давайте не жити балачками». Чотири рази звинуватив журналістку у фактологічних помилках. І закінчив фразою: «Ця тема вичерпана». Добре, хоч мікрофон на землю на кинув.

Попри те, що насправді мала на увазі Інна Ведернікова і де помилився президент, цю суперечку він виграв у стилі, яким «Труха» описує прильоти. І, хоча подібна поведінка президента жахлива та лякає, настав час поговорити про відповідальність журналістів.

Самі винні? Зеленський так спілкується з журналістами уже четвертий рік і він не зміниться, стає тільки гірше. Понад те, влада обкладає себе державними каналами, марафонами, кишеньковими телеграмами. Пресконференція президента — це найкраще місце, щоби публічно поговорити про реальні проблеми, розв’язання яких під час війни — це питання майбутнього. Тож, серйозно, 24 канале, «Пане президенте, що для вас особисто перемога?».

Якщо журналісти хочуть щось дізнатися, потрібно ставити чіткі, сфокусовані як лазер запитання. Представник Bloomberg запитав, чи підпише Зеленський мобілізацію жінок та мобілізацію молодше 27 років. І Зеленський на обидва питання відповів: ні, можливо. Усе зайняло менш як хвилину. Це, звісно, трішки екстремальний приклад, але уявімо, що запитання та відповідь займають удвічі довше — дві хвилини. Тоді президенту поставило б запитання шістдесят журналістів. Натомість дві хвилини тривало лише запитання Михайла Ткача.

Представник «Української правди» почав із зовнішньої підтримки, перейшов до тиску на бізнес, згадав про елітні автівки та відпустки депутатів, звинуватив окремих можновладців у використанні влади у власних інтересах і закінчив тим, що не варто марнувати час, який виборюють військові на фронті. По суті питання Ткача зводилося до того, що може зробити президент. Ну, президент розповів, що робить. Чудовий результат від одного з найкращих українських розслідувачів.

«Дзеркало тижня», одне з кращих українських видань, поставило не найкраще запитання вечора з професійної точки зору. Ганна Гомонай із «Ради» у своєму піарі президента принаймні обмежилася однією темою — сім’єю. А от Інна Ведернікова вирішила поставити три гострі запитання. По-перше, це неповага до колег. По-друге, лише перші два питання Ведернікової, поки її зовсім не перебив Зеленський, зайняли дві хвилини. Цей монолог містив згадки про уряд національної єдності, міжнародний фронт, постанову-клон, скандальний законопроєкт, імена двох чиновників, розмір допомоги Україні, Єврокомісію. А саме запитання: «Як ви прокоментуєте». Ну, Зеленський прокоментував. Так, що пані Ведернікова, з усією повагою, розгубилася, не змогла парирувати жодну фразу президента та, врешті, публічно виставила Зеленського правим в усіх трьох реальних проблемах, про які запитувала.

Можливо, якби журналісти обрали одну чітку проблему та навели один конкретний факт, від якого не сховаєшся, президент не зміг би маневрувати в цьому вузькому коридорі. Чи принаймні втекти від запитання настільки помітно, що це помітили би глядачі.

А так для кишенькових телеграм-каналів і їхньої аудиторії Зеленський очевидно переміг журналістів. Нехай не холодною впевненістю та числами, а радше у стилі «ти чо?», але переміг. І наслідки цього, якщо журналісти не змінять підходів, відіб’ються не лише на довірі до влади, але й на довірі до медіа.

https://detector.media/infospace/article/220889/2023-12-22-zelenskyy-peremig-preskonferentsiya-prezydenta-za-pidsumkamy-2023-roku/

Через інтенсивні снігопади у гірській частині Львівської області обмежили рух великогабаритного транспорту.

Про це інформує Львівська обласна державна адміністрація.

Йдеться про ділянки доріг М-06 Київ – Чоп від села Козьова до Івашківського перевалу та Н-13 Львів – Самбір – Ужгород від Старого Самбора до Ужгородського перевалу на межі Львівської і Закарпатської областей.

Про відновлення руху великовантажних та великогабаритних транспортних засобів на цих частинах доріг повідомлять додатково.

22 грудня на території Львівської області прогнозують пориви вітру до 22 м/с. Уночі місцями сильний вітер 25 – 27 м/с. На півдні території – значний мокрий сніг з налипанням. Подекуди хуртовини. На дорогах ожеледиця. Врахуйте це перш ніж вирушати в дорогу.

Тесть Собка, який скуповує ділянки у престижному передмісті Львова – це 65-річний пенсіонер, який ніколи не займався жодним бізнесом.

Тесть заступника керівника Львівської ОВА Івана Собка скупив 10 земельних ділянок у Брюховичах загальною площею 0,66 га і сукупною ринковою вартістю мінімум 11 млн грн. Про це повідомили NGL.media.

Як йдеться у журналістському розслідуванні, попри свої невисокі заробітки, з травня 2019 року тесть Собка Ігор Кадикало почав інвестувати у землю в Брюховичах, де і живе його донька там сам заступник Козицького. Так Кадикало скупив 10 ділянок у Брюховичах, офіційно витративши на це понад 2 млн гривень.

Коментувати ж ці покупки відмовились як сам Кадикало, так і Собко. Проте останній все ж надав письмову відповідь: «В мене є те майно, яке відображено у декларації. Щодо майна родичів – це їхні справи, я не можу і не уповноважений коментувати їхні статки. Я нічого не купляв і нічого не продавав останні три роки. Майновий стан родичів – це точно не до мене», – написав він.

Також на одній з придбаних ділянок на вул. Курортній вже почали будувати будинок, що підтверджується виданим у липні цьогоріч будівельним паспортом. Наразі там звели двоповерховий будинок, перекрили його та встановили вікна і двері.

https://ngl.media/2023/12/21/test-na-vsi-groshi/?fbclid=IwAR2XVUzDRepqMkZ1azD8CfV2u3wnKNSu4J7ep05ej8uIwZbzmkY2b1czc0I

Верховна Рада України на своєму засіданні у четвер, 21 грудня, легалізувала медичний канабіс.

Про це повідомив народний депутат України Ярослав Залізняк.

Законопроект №7457 підтримали 248 парламентарів. Закон регулює обіг канабісу в медичній, промисловій і науковій діяльності. Встановлює норми для виробництва ліків на його основі й дозволяє купувати їх тільки за електронним рецептом від лікаря.

За словами депутата, виробництво ліків суворо контролюватиметься на усіх етапах. Вирощувати канабіс зможуть лише юридичні особи, які отримають відповідну ліцензію та GMP-сертифікат, під цілодобовим відеонаглядом із доступом для Національної поліції.

Препарати на основі медичного канабісу можна буде отримати тільки за електронним рецептом.

Новий закон набуває чинності за півроку після його опублікування. Отже, це має відбутися у другій половині наступного, 2024-го, року.

Нагадаємо, у першому читанні законопроект про медканабіс Верховна Рада схвалила у липні цього року. У жовтні парламентський комітет з питань здоров’я нації розглянув понад 800 правок до законопроекту щодо легалізації медичного канабісу.

Легалізацію медичного канабісу підтримало Міністерство охорони здоров’я України. У відомстві зазначали, що мова йде про лікування людей, які мають хронічний біль, неврологічні розлади та психічні розлади. Медичний канабіс використовуватиметься за наявності доказової бази щодо ефективності його використання: відповідні препарати продаватимуть за рецептами. Крім того, також потрібно розробити клінічні протоколи щодо дозування та конкретних випадків використання таких ліків. Для цього необхідно близько шести місяців. Крім того, препарати мають пройти реєстрацію в Україні.

https://zaxid.net/verhovna_rada_legalizuvala_medichniy_kanabis_n1576808?fbclid=IwAR3B9jTahJN95vgkSeMF09LVKMIQNLz8zgwgvbKGOFaF1-POXQBu9eYQ19E_aem_AXXR9dEwONcNkAM3fpSMknwaxV5MDLRH6oryFOo77XOcQvki4NKlUDS06bYQS45HGeA