Соціологічна група «Рейтинг» в рамках проекту «Україна в умовах війни» провела чергове опитування серед українців.

Соціологи намагались дослідити, яким чином війна змінила звичне життя громадян, зокрема їх соціально-економічного становища, адаптації у нових реаліях, сподівань та планів на майбутнє.

ПЛАНИ УКРАЇНЦІВ НА ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ

• Плани на життя після війни в основному пов’язані із подорожами, які можна розуміти і як знайомство із своєю країною для тих, хто мало їздив до цього, а також можливість відвідати рідних та друзів. Подорожувати країною після війни планують 55% українців – це виглядає як бажання засвідчити своє ставлення та «обійняти» країну, цінність якої підвищилася разом з ціною, яку доводиться платити за те, що ми – громадяни України.
• Професійний розвиток, нові знання в цілому є другим дуже актуальними напрямком планів, бо попереду відновлення країни, в професійній площині та структурі зайнятості відбудуться зміни, отже, громадяни це розуміють і вже 49% роздумують як отримати додаткову освіту чи нові знання, а 38% – освоїти нову професію,
• 27% мріють після війни відкрити свою справу, 21% – піти нову роботу. Війна – це завжди зміни, і люди починають про них думати.
• Під час війни можливість піклуватися про когось має високе значення, тож 25% після війни хочуть завести домашнього улюбленця – так втілюється бажання піклуватися, отримувати теплі емоції та оточувати себе життям.
• Майже всі хочуть або залишитися вдома або повернутися до дому. Це не історія про вільний вибір, щоб мати бажання жити в іншій країні, навіть за наявності зараз певних можливостей це зробити. Вибір без вибору не буває привабливим, тому бажання повернутися до дому є зрозумілим. Повернення до дому – це як повернення до себе, можливість себе не втратити і якщо і зробити вибір щодо змін, то з власної волі, а не з примусу.
• Гендерні відмінності спостерігаються в будь-яких пересуваннях: чоловіки більше хочуть подорожувати країною, більше розглядають можливість переїхати в інше місто/регіон або за кордон. Географічна мобільність – це традиційно маскулінна характеристика, жінки більше прив’язані до місця та надають перевагу осілості. Власну справу хочуть відкрити 31% чоловіків проти 23% жінок. Загалом активність чоловіків під час війни підвищується. Війна дає можливість чоловікам стверджувати свою маскулінність і мати кращу ідентифікацію з традиційно чоловічими ролями. Світ був занадто сучасним та модернизованим і щодо ролей, і щодо ідентифікації, але росія зараз занурила його в архаїчний морок, в якому і щодо ідентифікації, і щодо цінностей все спрощено і чітко визначено. Це дає можливість легше самоідентифікуватися, визначити свої сенсові та ціннісні позиції, бо світ на час війни поляризується і стає чорно-білим.
• Плани тих, хто покинув своє місто відрізняються від тих, хто залишився. Ті, хто поїхав більше хочуть подорожувати країною. І суттєво більше хочуть отримати додаткову освіту чи нові знання (61% проти 47%), освоїти нову професію (51% проти 35%) та відкрити свою справу (40% проти 23%) – цей вимушений від’їзд сформував активну позицію щодо життя після війни, бажання змін та розвитку. Вимушена мобільність може викликати деструктивні зміни, але в цих результатах ми бачимо, що на рівні планів ті, хто поїхали мають проактивну, конструктивну позицію. Їхати – це діяти, отже цей вчинок сприяє дієвості і в іншому та відкриває можливості.

КОМУНІКАЦІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Порівняння з квітнем 2020 року показує, що війна відрізняється від пандемії за рівнем своєї небезпеки та тривоги – частка тих, хто постійно на зв’язку із рідними зросла з 27% до 72%. Це так само стосується спілкування з друзями: ріст з 15% до 48%.  Зараз те, чим людина має можливість займатися, чим наповнюватися, заспокоюватися – ці ресурси критично звужені і комунікація – це одна зі небагатьох сфер, яка зараз є таким ресурсом і отже забрала на себе багато. До всього тривога за безпеку близьких під час війни висока, постійний зв’язок дає можливість перевіряти стан безпеки. У більшості українців життя змінилося, особливо в частинах країни з активними бойовими діями або окупацією, у інших також не бракує новин, отже, ці зміни також формують цю необхідність бути на зв’язку більше.

• Змінилася вага способів отримання інформації. З листопада 2021 року центральне телебачення дещо повернуло свої позиції (з 56% до 62%) і домінує серед джерел. Також суттєво додали групи та канали у месенджерах (з 13% до 42%), це можна пояснити швидкістю та кількістю публікацій. Війна формує високу потребу у постійній інформованості, отже, месенджери найбільше за своїми можливостями задовольняють такі потреби – їх можна читати будь де і будь коли, для цього потрібен смартфон та інтернет.
• Водночас, знизилася доля соціальних мереж (з 49% до 37%), вірогідно їх частково замінили групи та канали у месенджерах. Бо соціальні мережі за своєю функцією – це більше не про отримання інформації, а про спілкування та можливість поділитися інформацією. Зросло отримання інформації від родичів та знайомих (з 14% до 28%), бо часто вони – безпосередні свідки подій, що відбуваються. Газети та журнали втратили (з 11% до 6%), бо не можуть гнатися за швидкістю подій. А ось радіо додало (з 10 до 15%), оскільки стало певним чином альтернативою телебачення.
• Традиційно телебачення є головним джерелом інформації для людей старшого віку (78%). Для середнього віку – це новини інтернет сайтів (58%). Для молоді до 35 років – групи і канали у месенджерах (62%) – це традиційний розподіл каналів інформації за віком, він зберіг свою структуру і під час війни.
• Центральне телебачення найбільш популярне на заході (72%) та у центрі (62%). Водночас, 42% мешканців сходу отримують інформацію від родичів та знайомих, бо схід є найактивнішою зоною бойових дій, люди поїхали з регіону і бажають отримувати інформацію «з перших рук».